На дво'рі ранок ,сонце , вітерець .

Пташки співають радуючи душу .

А я  сиджу , чатую на убивць .

В святій красі , все ж воювати мушу .

Чи буду жити , або ж помру в пітьмі ,

Та світ  не зникне , й буде існувати .

Зірки , хмарки , трава та солов'ї ,

От тільки люди будуть воювати .

Бо мало нам , райського життя ,

Завжди всього нам не вистачає .

Знайдеться той , кому не додали 

Й за те усих мордує та вбиває .

Усе навкруг живе і досконале .

Живе своїм , дарованим життям 

І  тільки люди в цім житі чужинці .

Немов породжені злом і небуттям .

ВІН нас топив ,  палив , із раю вигнав .

Але ми , як тії таргани.

Бо ми не господа творіння 

А діти темряви , прокляття , сатани . 

Ми з темряви прийшли , до неї і підем .

Вона нам мати , вона нас сотворила .

Тому ми радо нищимо усе 

І в результаті нас чека могила . 

НІЩО  нас породило й оживило ,

І сутність наша - ЗЛО .

ТВОРЕЦЬ творить , а ми усе руйнуєм .

Усе на що ми здатні , тільки ЗЛО .

Ми СМЕРТІ діти і їй усе життя слугуєм .

Не треба ілюзії творить ,

Мов діти БОГА ми .

Народжені для раю .

Ми ТЕМРЯВИ , ПІТЬМИ сини ,

Вони на нас , уже давно чекають ...