Після Афганістану я часто чув від своїх знайомих що і вони дуже хотіли туди ,але їх не пустили.Але ні одного з них я не побачив в АТО .Та й афганців чесно кажучи там на жаль мало бачив.Мабуть серед нас теж гамнюків багато.

Примусово руйнувати чужу країну легше ніж добровільно захищати свою.

Люди війна це подарунок долі для настоящих чоловіків і жінок.Тільки пройшовши її ти можеш доказати собі і людям що ти ВОЇН , а не бидло і таракан. І дійсно гідний на продовження роду. В природі з кількох мільйонів сперматозоїдів виживає тільки один чи два.Хіба це не жорстоко .І чомусь приречених сперматозоїдів ніхто не рятує. На війні твоєї смерті хочуть не тільки вороги ,а й твої комбати, які на цьому роблять зірочки і крадуть в тебе гроші , і ті що від страху кам'яніють і гадять в штани від самої думки про війну ,дуже багато тих що заробляють на твоїй смерті і хочуть твоєї погибелі,керівництво країни отримує тим більші транші ,чим більше нас там загине.Надіятися треба тільки на себе.

Пам'ятай що зраджують тільки друзі ,ворог ніколи не зрадить бо він постійно бажає тобі горя .Але пам'ятайте війна пройде і поділить суспільство на гамнюків і ВОЇНІВ.і навіть ваші п'яні клятви що ви дуже хотіли захищати батьківщину ,але не змогли не зроблять вас чмирів ВОЇНАМИ.Радіти війні не потрібно ,але тільки вона має можливість показати сутність ЛЮДИНИ.

Хочеш вижити не роби нічого що б наближало тебе до смерті- не вживай речовин що одурманюють розум ,люби БОГА більше всього на світі,не вір попам ,офіцерам і мирним жителям окупованих територій,держи тіло своє і зброю особисту в чистоті і порядку і головне думай про те, що тебе держить в цьому світі.І що ти на війні де основна задача вбивати.

І повір 99 відсотків що ти будеш живим ВОЇНОМ , а не мертвим ГЕРОЄМ.У багатьох генералів і офіцерів з'явилися чини звання і нагороди ,але вони так ВОЇНАМИ і не стали.

Ще пам'ятайте тільки реалізоване добровільне бажання захищати робить з людини ВОЇНА.Коли тебе насильно заганяють на війну ти можеш стати прекрасним солдатом ,але ніколи не станеш ВОЇНОМ .Ти більше схожий будеш на вижившу крису , яку кинули до голодних крис. Там я бачив багато таких.То були нещасні таракани, що не могли зрозуміти за що ж їх так наказали.Не знаю чому і чи це правильно ,але таких мені не жалко .Переконаний що навіть вдома вони в більшості б загинули від нещасних випадків.

Не бійтеся смерті бо ще ні один від неї не сховався,не бійтеся каліцтва бо воно прийде тоді коли ви перестанете бути обережним і вже нічого не змінеш. Не розслабляйтеся навіть тоді коли прийшли додому бо для ВОЇНА війна ніколи не закінчується. Не пишайтеся тим що ви ВОЇН бо для захисту вам завжди потрібно буде вбивати , а цим гріх пишатися.І завжди пам'ятайте що ВОЇН це жива істота в якої є місія захищати світ створений вищою силою навіть коли війна закінчися.Всього найкращого брати мої і сестри.

З БОГОМ І МИРНОГО НЕБА ВАШИМ РОДИНАМ !

НАТАШУНЯ

    Одного разу я проходив через територію школи до стадіону.Назустріч пройшла дівчинка.Нічого такого що могло б виділити її серед сірої маси.Я глянув на неї ,вона кинула легкий погляд в мою сторону.З цього часу мій спокій пішов за нею.Вона пройшла і з її памяті моментально стерлися всі спогади про цю ситуацію.А я як з розуму зійшов .Кожен день і кожну ніч до цього дня не можу не думати про неї.Мені було 16 їй відповідно 14.Я був сором'язливим хлопчаком і тому не міг підійти до неї щоб потоваришувати.
   Узнав де Вона живе і часто ходив по вечорам під її вікна.Дуже радів коли вдавалося через шпаринку між шторами побачити її чи її силует.Одного разу ввечері, було вже темно ,стоячи під яблунею за сараєм у їхнйому дворі ледве не нарвався на її маму,яка вилила воду мені під ноги.Часто клав на підвіконник чи стопчик воріт маленький букетик чи гостинець-цукерки чи яблуко розрізане пополам і пронизане соломинкою.Так тяглося досить довго.
   Коли підійшов мій час забрали в армію.Моя команда не була сформована нас відпустили додому на чотири дні.Не знаю чому ,але від позору що мене завернули не міг показуватися на люди.Просидів у хаті всі чотири дні.Так ,як ніколи не переставав думати про ту дівчину,рішив сходити під її вікна.
    Походивши під вікнами я осмілів на стільки що став на підвіконня і пошкрябав у вікно,привернувши увагу дівчини до себе .
    Вона вийшла.Присіли на будівельні козли які чомусь стояли обабіч двору.Мені перехопило від хвилювання дух.Не пам'ятаю чи й привітався.Спитав тільки-Писати будеш.Сказала-Буду.Питаю-Ждати будеш.Каже-Буду.Посиділи ще трішки мовчки доки її мама погукала.Так закінчилося наше перше побачення.Рано  вранці пішов до лав Радянської Армії.Два роки Авгану пройшли дуже тяжко.Плакати не плакав ,але всього бувало.Дякуючи листам моєї коханої я вижив.Думки про неї були найкращим стимулом для повернення.Правда в листах я осмілів і писав про кохання ,присвячував їй вірші .
  У нас на жаль не можна було зберігати листи ,але вона зберегла всі мої листи .Десь до сих пір лежать.
   По приходу з армії зразу ж поїхав до неї.То було наше друге побачення.В скорому освідчився. Дякую що не відказала.Через деякий час взяла мене в чоловіки.Тридцять років терпить мене .
   Не давно сходив в АТО на два з половиної роки.Ледве пережила.Маємо гарного сина.Вона для мене на другому місці після БОГА.
   І хоч до сих пір на запитання чому ж ти за мене вийшла відповідає-Не знаю,я все одно дуже її кохаю,і дуже вдячний.